Паніка, відчай, сльози. І розуміння, що потрібно діяти, рятувати себе і рідних, захищати свої домівки прийшло швидко. А от як бути самотнім хворим людям похилого віку?
Будьмо реалістами, їм неймовірно складно втекти самостійно. І, мабуть, страшніше за звуки вибухів поряд, це втратити надію на порятунок та змиритися з неминучим…
Тому з перших днів війни ми усвідомили своє призначення.
І знову чергова евакуація з Херсону, завершилася подарованою надією на життя. Людмилу Григорівну з цукровим діабетом супроводжував тільки кіт у переносці. Адже дружба - це назавжди.
Обминаючи вирви від снарядів, долаючи втому, наша команда не опускає рук, допомагає та транспортує українців в безпечні місця.
Але жоден фонд не може діяти самостійно, без вас, без ваших донатів та допомоги. Давайте ефективно працювати разом.
Comments